Олек Пікулскі: Особливості рибної ловлі в карантині

Їдемо, тут вже нічого ловити…

Згідно з рішенням уряду Фінляндії, від 28 серпня 2020 року, заборонений в’їзд українським збирачам ягід з країни, “що не входить до Європейського Союзу, з поганою епідеміологічною ситуацією”, викликаною пандемією COVID–19. Вже півроку в Європі тривають обмежувальні карантинні заходи щодо зовнішньої трудової міграції.

Українські робітники –⁠ один із затребуваних в країнах Східної Європи трудовий ресурс, хоча їх чекають не всюди. Цього року вони серйозно відчули на собі наслідки карантинних заходів запроваджених через пандемії, які засвідчили необхідність серйозних змін у законодавстві про працю та зайнятість як європейських країн, так і України. Валютні надходження істотно впливають на внутрішній ринок, насамперед на розвиток малого підприємництва. Адже поки одні українці заробляють за кордоном валюту, їх сім’ї в основному витрачають ці кошти в гривнях на локальному рівні. А значить, підтримують торгівлю, різноманітні сфери послуг.

Заробітки у валюті і недостатня урегульованість ринку трудової міграції – поле для формування державної політики в даній сфері. На жаль, політики не стільки створюють умови для легального працевлаштування і цивілізованих відносин між громадянином і державою, скільки розглядають працівників як ще одне джерело наповнення бюджету.

Насправді, мігранти не конкурують з місцевими працівниками. Українці зайняті в основному в секторах економіки, які сьогодні не приваблюють або вважаються непрестижними для місцевих жителів Європи: сфера соціальних і побутових послуг, будівництво, агросектор. Навіть криза не змінює ситуації. Така робота менш оплачувана. У порівнянні з зарплатами в Україні вона вище на кілька порядків і мігранти згодні на такі умови, так як престиж для них визначається величиною суми, яку вони привозять додому.

На міжнародному ринку праці умови диктує приймаюча країна і роботодавець. Пандемія загострила світову кризу, карантин обмежив мобільність трудових мігрантів, але одночасно прийшов час для упорядкування правової сторони трудових відносин з мігрантами і прописання ясного механізму захисту їх прав, зокрема гарантій охорони праці та соціального захисту, медичної допомоги. Це особливо важливо, якщо в Україні продовжиться рецесія, а в країнах призначення вихід з кризи буде успішним.

Наявні міждержавні угоди України про працевлаштування, про соціальне та пенсійне забезпечення з країнами Балтії, Іспанією, Португалією, Чехією, Словаччиною, Польщею відображають формальний підхід державних відомств до питання і не вирішують проблем. Практично вони не діють або припинені через громіздкість механізму і тривалості процедур. Складність їх реалізації, бюрократія не дозволяє більшості українських мігрантів скористатися цими нормами без юридичного супроводу.

У період останніх економічних криз політика європейських країн призначення щодо трудових мігрантів ніколи не була послідовною і успішною. Бажання захистити свій ринок праці приносило тимчасові результати. Після відновлення економіки ті ж країни робили популістські заяви про залучення назад трудових мігрантів.

Статистика руху трудових мігрантів продовжує залишатися більш ніж відносною. Стали невиїзними в основному сезонні робітники, повернулася лише частина мігрантів – закінчувалися контракти, візові терміни, власне бажання. За кордоном залишилися ті, хто мають тривалий дозвіл на проживання. Якщо вони втрачають роботу, то мають право на соціальну допомогу нарівні з громадянами країн перебування. Ця категорія мігрантів вважає за краще пережити важкі часи за кордоном, де ситуація більш сприятлива, ніж на батьківщині.

МЗС України вимушено визнав, що “трудова міграція ніколи не була чиєюсь персональною зоною відповідальності, Це був хаотичний процес, який зараз потребує” системи ” (Д. Кулеба). Але дії українського уряду поки непослідовні і є реакцією на мінливу ситуацію. Приклад цьому – можливість „чартерів для робітників“, який більше оскандалив відомства своєю мінливістю і неузгодженістю дій з приймаючою стороною. Більш схоже на те, що, надихнувшись компенсувати збитки авіакомпаній в період пандемії масовим багатотисячним виходом з Батьківщини „в поля“ Європи, прийшло розуміння ймовірності звинувачень у порушенні карантинних обмежень на міжнародному рівні. Тому з’явилася чітка вимога: легальне працевлаштування, медичні гарантії і нормальні умови роботи.

Насправді лише деякі українці, які їдуть за кордон, можуть продемонструвати контракти із зарубіжними роботодавцями. Не тільки тому, що цей ринок в ЄС має значну „тіньову“ сторону. Але щоб легально працювати, українцям потрібно оформляти документи безпосередньо за місцем перебування, адже в самій Україні працевлаштуванням займаються посередники, а не самі роботодавці.

Так, ще в минулому скликанні парламенту було зареєстровано низку законодавчих ініціатив, що мало врегулювати сферу трудової міграції за кордон. Одна з найскандальніших ініціатив – законопроект № 10153 „про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення державної підтримки українців за кордоном“. Документ передбачав низку нововведень, серед яких – створення окремого органу виконавчої влади з питань трудової міграції, формування реєстру працівників та впровадження карти трудового мігранта, а також створення так званого „Фонду добробуту“ для українських трудових мігрантів.

Звичайно, наповнення Фонду планувалося за рахунок добровільних внесків або додаткового платежу від самих мігрантів. З іншого боку – законопроект повинен був унормувати сферу надання послуг з працевлаштування для самих українських трудових мігрантів, щоб убезпечити їх від чисельних аферистів і створити базу даних офіційних роботодавців з закордону, забезпечував додаткові соціальні гарантії. Раціональна і благородна мета. Втім, документ був відкликаний.

Далі Верховна Рада прийняла законопроект “Про захист трудових мігрантів та боротьбу з шахрайством у працевлаштуванні за кордон”. Йдеться про захист українців, які працюють або шукають роботу за кордоном, а також на нормалізацію роботи компаній, що здійснюють працевлаштування українців, лібералізацію процедур і правил роботи таких компаній. У свою чергу, легалізація ринку міжнародного працевлаштування призведе до створення нормального конкурентного середовища і прозорої роботи бізнесу, що принесе державі гроші у вигляді податків і убезпечить українців від шахраїв–посередників або недобросовісних роботодавців.

Одночасно уряд України анонсував відкриття нових робочих місць в рамках програми “Велике будівництво”. Для реемігрантів розробляють доступні кредити. Робляться гучні заяви про зростання зарплат в Україні до порядку, порівнянного з європейськими. Однак, справа не тільки в зарплаті. Трудова міграція – спосіб життя цілого покоління українців. Вони згодні на непрестижну, непопулярну, нелегку роботу і умови праці в замін на особисту і громадську безпеку, правопорядок, налагоджено працюючу міську інфраструктуру і всілякі зручності країни перебування, якими вони не користувалися вдома. Інша суспільно–політична атмосфера і культурні традиції, менталітет населення, відмінні від місця походження. Це в більшості є переважаючим чинником і прагненням витіснити спадщину українського пострадянського минулого.

Остання хвиля еміграції і зростання трудової міграції українців зросла і продовжує свій неухильний рух від епіцентру виникнення під егідою “суверенітету і незалежності Української Республіки” більше чверті століття. З’явилося повноцінне покоління громадян, які ментально живуть, образно кажучи, “між Києвом і Варшавою”.

Сьогодні ця кількість набула властивостей “критичної маси”, з якою змушений рахуватися уряд Батьківщини–держави. Але 30 років поспіль “п’ять демонів України” (Іван Райлі) крутили Державний “човен”, піднімаючи хвилі суспільного ентузіазму спробувати щастя на європейських берегах, що стали близькими і доступними, позбавляючись від незадоволених і розчарованих владою і майбутнім. Ця частина українців будує майбутню Україну індивідуально, згідно зі своїми уявленнями про демократію і добробут, які не збігаються з демагогічним пафосом президентського намиста.

Внесок “демонів” (і їхніх братів у крові) складно переоцінити. “Перший демон” схопив шматок пирога, що розпадався – готову країну, з усією працюючою інфраструктурою. Георасполодженням, надрами, землями. Прожектерство і популізм замість оновлення і розвитку в економіці запустив вакуумний руйнівний механізм сучасної кризи. Магія закінчилася і прийшов час тягати мішки і вивчати географію сусідніх країн.

“Другий демон”, батько українських олігархів, інших дітей надав долі і попутному транспорту. Незалежність продовжувала доїдати бабусині запаси з буфету і дідусеві заготовки з льоху. Ілюзії дітей стали розвіюватися.
“Третій демон”, любитель домашньої наливки, кераміки і вуликів, влаштував розпродаж цитрусових, навчив «пишатися” весь народ принадами країни, що занурювалася в економічну кризу і корупцію. Роздав медальки і став змістом статті в простонародній Вікіпедії. Хвиля міграції набирала висоту і росла у фронт.

“Четвертий демон” не відрізнявся манерами і не ускладнював собі відносини з народом: чемодан – вокзал – закордон. „По-поняттям“ народу було не звикати жити, але всьому є межа. І сумнівів більше не було. Більше стало українців, які відреклися “від старого миру” і прийняли “старий світ”. Демон зібрав валізи і його забрав “бабайка”.

Але “п’ятий демон“ виявився самим “магічним”, та сама “третя голова дракона”. З претензіями на звання „батька нації“, який посадив на кредити країну і продовжував «пишатися” незалежністю «під шоколадним соусом», від якої залишається все менше змісту і стає більше печії і оскоми. Нездатного встановити взаємовигідні відносини держави з “друзями” Вітчизни, чиї активи здатні наповнювати бюджет і брати участь в інверсійної привабливості економіки. Ні, Петро тричі зрікся. Від народу. І не зніяковів, Бо яка там різниця: томос або термос – “закордон нам допоможе”, а потім нагне і змусить ящики з яблуками тягати “чужому дядькові” на його фермі. Краще, ніж 30 років “пишатися” політичною сансарою на батьківщині – патологічною нездатністю “демократичних батьків, синів, дочок» України домовитися між собою, пожертвувати приватним заради спільного, особистим заради національного. “Україна – країна демократична, для всіх є рівні права: не подобається життя тут – геть за кордон! Полуницю збирати!”. І вірно, при цьому “демоні” хвиля міграції була максимальної висоти. В результаті війни та економічної кризи в Україні число заяв про найм тільки від польських роботодавців досягло 1,7 млн.

Разом з насиченням ринку тимчасової праці в Європі і тимчасовим відновленням економіки в Україні стабілізувалася і ситуація з міграцією. У 2018-2020 рр. вона скорочувалася. Криза 2008-2009 рр. показала, що країнам вигідно зберігати трудових мігрантів, адже для відновлення економіки необхідна робоча сила. Тому не дивно, що деякі країни готові витрачатися на чартерні рейси для її доставки. Це та жертва, на яку вони можуть піти в рамках популістської акції і одночасно підтримати авіаперевізників, але не вирішує проблему в цілому. Трудові мігранти стали важливим фактором для розвитку суспільних відносин в європейських країнах. Уряди нерідко використовують цей фактор у своїх політичних інтересах та інтригах.

У багатьох європейських країнах, в тому числі в Польщі, присутня протиеміграційна риторика в дусі націонал–популізму. Експерти не згодні з гучними заявами керівників держави і вважають, що роль українських мігрантів в економіці Польщі переоцінена. Проте, в критичні моменти мігранти допомагають заповнити ринок робочої сили і стабілізувати ситуацію в економіці. Як це було на початку 2000 рр., у Польщі були великі проблеми з відтоком власної робочої сили в країни ЄС, до того ж вона зіткнулася з демографічною кризою. Залучення робочої сили ззовні – стало рятівним колом. Польща єдина країна ЄС, яка уникла рецесії під час світової економічної кризи 2008–2009 рр. Протягом майже трьох десятків років вона демонструє постійне економічне зростання. Помітну роль у цьому зростанні зіграли українські трудові мігранти, вносячи відчутний внесок у зростання ВВП країни. Тому в наші дні влада пішла назустріч польським роботодавцям і створила для іноземних трудових мігрантів соціальні умови для карантину, щоб затримати їх.

Досвід Канади, США, Польщі показує – якщо залучати робочу силу ззовні і управляти міграцією, то економіка отримує додатковий стимул для зростання. У випадку з сучасною Україною, коли уряд розуміє, що країна не є економічно привабливою навіть для біженців, й існуюче законодавство інертне для легальної роботи в Україні, і бажає залучити в якості трудової сили своїх же мігрантів, насправді реальних перспектив не має. Пропонуються непривабливі для місцевого населення робочі місця, їх зарплата не може в кілька разів перевищувати середню по країні. Нові робочі місця в Україні пропонують переважно у виробництві або будівництві шляхів, а більша частина трудових мігрантів зайняті у сфері послуг. Більшість з них не зможуть скористатися новою кредитною програмою уряду, так як не мають офіційних доходів в Україні, а якщо мають – досить скромні.

Повернення трудових мігрантів в Україну – один з важливих пунктів у стратегії чинного президента України. Він говорив про це особливо активно в період пандемії, коли весь світ закрився на карантин, а частина мігрантів дійсно вирішила пересидіти його на батьківщині. Сезонні працівники, які опинилися в карантинній пастці, заробляють на цілий рік вперед – після карантину у них не буде накопичень. Пропоновані урядом зарплати їх не прогодують, вони змушені їхати на заробітки.

Спроби вводити обмеження на виїзд з України може призвести до зростання невдоволення і соціального вибуху – це дуже чутливе питання для частини українського суспільства, що живе часом виключно трудовою міграцією і ризикувати не варто тим. Вже через пару тижнів після початку карантину на соціальних форумах почалося обговорення: як знову виїхати на заробітки через закриті кордони? Тим більше що попит на робочі руки, як ніколи високий. Через карантин європейські фермери втрачають урожай – його нікому збирати.

Відсутність легальних міжнародних пасажирських рейсів примушує більшість українських мігрантів звертатися до ризикованих схем перетину кордону за допомогою приватних перевізників, при цьому необхідні документи і дозволи, включаючи вказівку карантинної зони. Крім Польщі, трудові мігранти можуть дістатися наземним транспортом до Угорщини, Чехії та Білорусі. Основна вимога для трудових мігрантів – наявність робочої візи. Україна не може обмежити виїзд громадян за кордон, рішення уряду тільки визначають категорії осіб, яким дозволено в’їхати в Україну в період карантину.

Тому український уряд вирішив відновити організовані перевезення за участю асоціацій автоперевізників України з урахуванням медичної та санітарної безпеки, щоб не допустити нових спалахів корона вірусу, як в Україні, так і серед сезонних робітників за кордоном. Це вимагає додаткових витрат, на які держава не піде, очікуючи, що за це будуть платити робітники-мігранти.

Польські та німецькі роботодавці не зацікавлені в оплаті карантинного простою, тому, в першу чергу, шукають працівників у себе. Але в агросфері і будівництві кадровий голод змушує брати на себе і транспортні, і карантинні витрати. Польща, Угорщина і Чехія – не обов’язково кінець маршруту. На закритих форумах можна знайти пропозиції щодо нелегального працевлаштування в Німеччині за наявності «карти поляка». Ситуація з “картою поляка” неоднозначна, багато українських мігрантів по цей час мають обмежені уяви щодо європейських внутрішніх кордонів і помиляються, коли вважають, що в країнах ЄС – Польщі та Німеччини – діють однакові правила працевлаштування для громадян третіх країн. Карта поляка дає дозвіл на роботу тільки в Польщі. У Німеччині українцям потрібна віза. Нелегальна трудова міграція в Німеччині може призвести до великих штрафних санкцій і заборони на в’їзд.

Сучасна глобалізація розширила можливості працевлаштування і спростила пошук роботи. “Міграція сьогодні – це процес самоорганізації суспільства, – зазначають експерти. – Риба шукає, де глибше, а людина, де краще”. Але прийшов Великий і жахливий Ковид, і стало ясно, що там, де “краще” – поняття відносне, і пов’язане з умовностями, як, втім, і „демократія“.

Спеціально для CRCMedia підготував, Olek Pikulski (Польща).