Насправді ніщо не мине…

В Москві пройшов вечір пам’яті Свєтлани Єльчанінової, її не стало на 47 році життя цьогоріч…

CRCMedia

3 жовтня 2021 року, недільним вечором, в московському андеґраундовому некомерційному клубі імені Джеррі Рубіна, заснованому в 1992 році режисером-мультиплікатором Свєтланою Єльчаніновою й її друзями, пройшов вечір пам’яті цієї самої Свєтлани…

Вона пішла в цьому році від нас назавжди, її не стало…

Немає більше нашої Свєти, ніхто не зустрічає такою посмішкою, ніхто не спішить назустріч… Ні, справа її жива, друзі її продовжують, та вже без Свєтлани.

А сьогодні ми співали пісні, читали вірші, ділилися спогадами про неї. І відчували її присутність, поряд з нами сиділа, разом з нами співала… Так я хотів, щоб було. І так я відчував, що так і було.

Я пам’ятаю її веселою, справжньою, з широкою душею і відкритим серцем. Людиною, що йде назустріч всім хорошим справам. Дівчиною, готовою підтримати навіть тих, кому інші відмовили в підтримці. Коли УМК (ред. Український молодіжний клуб Москви) вкотре переживав не найкращі свої часи, коли навіть в Національному культурному центрі України нам відмовляли в приміщенні для зустрічей і репетицій, Світлана широко відкрила перед нами двері “Джерріка”, де ми репетирували, грали, проводили концерти, вечори, свята…

Так було до війни, і ставлення ніяк до нас не змінилося і після її початку…

А зараз її немає. Молодою пішла…

Світлана не була мені рідною по крові, але по духу була ріднішою за абсолютну збільшеність “природних” рідних. Вона була з того неформального племені людей, які багато роблять для розвитку цього світу. Щоб люди стали ближче один одному, цінували життя. І вона цінувала життя і долучала до цих цінностей всіх з ким стикалася.

Кажуть, що Москва сльозам не вірить. Це правда. Але не всяка Москва така. Неформальна, андеґраундна Москва вірить. І сльозам вірить, і справам. Головне, що ти приносиш в це життя, в неформатний Рух Свободи… і кожен, хто приходить сюди, в клуб Джеррі Рубіна має можливість показати себе і своє…

І сьогодні на таких неформальних поминках, ми творчо шанували її пам’ять. Так вийшло, що честь останнього промовця припала мені. Я прочитав свій вірш:

 

Думки яскравою постаттю
Активують духовний зріст.
Буває, змінюють повністю
Твій внутрішній зміст.

Так дивно чекати на дотик,
Ловити випадковий погляд…
А коли то відбудеться, –
Проводиш внутрішній огляд.

І знову тебе кидає
У самоту і тугу,
Думки в голові літають,
Розкажеш не кожному другу.

А ніч прозоро-холодна
Відпускає свої тенета.
I зранку ти підеш на вулицю

Кидатись на справ багнети.

Вночі тебе знов зірве
Пити гіркий сік.
Насправді, ніщо не мине,
Все в нас залишить слід…

Svetlana Elchaninova

… назавжди в моїй душі залишила світлий слід Світлана. І в моїх творчих справах буде завжди відсоток її натхнення, її думки, її настрою. І зі мною назавжди залишиться те, чого від неї навчився і чому продовжую від неї вчитися – боротися проти системи i всього світу за право бути собою.

Люди не вмирають остаточно, вони живуть поки їх пам’ятають, і поки є Джеррік, буде жити Свєтлана, і поки живу я та інші, хто знав і працював з нею, вона буде жити.

Гордий і по сумному щасливий від того, що знав Свєтлану Єльчанінову за життя, Ярослав Копельчук.