Олек Пікулскі: Кола на воді під час шторму

Вже 4 місяці живе в надзвичайних умовах Європа, Америка, Азія, обумовлених поширенням інфекційної хвороби COVID-19.

Повсякденні клопоти та плани на майбутнє відступили перед невизначеністю і виживанням в умовах виконання обсерваційних і карантинних заходів. У свідомості населення більшості країн світу COVID-19 піднявся до верхніх сходинок рейтингу тривожності. 11 березня Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила поширення COVID-19 пандемією.

У цей похмурий весняний день, на тлі подій глобального масштабу, відбулася ще одна подія, яка залишилася непоміченою, але яка в іншій ситуації претендувала б на інформаційну бомбу.

У московському суді винесли вердикт за позовом Світового конгресу українців (СКУ) до Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції Російської Федерації (РФ).

COVID-19 ґрунтовно порушив серйозні наміри СКУ розпочати 2020 рік гучними та скандальними подіями, що пускають широкі кола суспільно-політичного резонансу. Крім того, СКУ готується прийняти перший річний звіт від чинного Президента України, старанно прикрашаючи червоними прапорцями, стрічками та бантиками дорожню карту шостого Президента.

Познайомимося із вмістом кустарно зібраного експертами СКУ „вибухового пристрою“, якій дав осічку та наочно демонструє методику діяльності СКУ по консолідації українців і розбудові діаспори.

Рішення московського суду було очікувано, і, очевидно, передбачено обома сторонами заздалегідь. Предмет розгляду: позов про визнання незаконним рішення Міністерства юстиції РФ внести СКУ до переліку „небажаних організацій“ і скасування цього рішення.

11 липня 2019 року Генеральна прокуратура РФ ухвалила рішення про визнання „небажаної“ на території Російської Федерації діяльності неурядової організації Ukrainian World Congress (Світовий конгрес українців, Канада). Підстава – „діяльність даної організації становить загрозу основам конституційного ладу і безпеки Російської Федерації“.

Міністерство юстиції РФ внесло міжнародну неурядову організацію СКУ у відкритий список „небажаних організацій“. Подія викликала сплеск гучних шаблонних заяв з боку СКУ, їх прихильників, партнерів і помітно підвищила рівень агресивності та ненависті в соцмережах. Правда ненадовго.

Керівник Міністерства закордонних справ України (МЗС) з цього приводу тоді заявляв: „Рішення Генеральної прокуратури РФ щодо Всесвітнього конгресу українців (СКУ) було цілком очікуваним. У Москві не люблять ні Україну, ні світ. Але ні Україна, ні світ цим не здивуєш, а тим більше не залякаєш. До того ж, це великий комплімент організації. Своєрідне визнання. Ми повністю підтримуємо діяльність СКУ. Ще в 2014 році ми підписали меморандум про співпрацю. І це не було підписанням заради підписання. Це стало початком реального співробітництва, яким ми дійсно пишаємося. Я переконаний, що ми взагалі не повинні розділяти Україну і діаспору. Повинні працювати над створенням єдиної транскордонної нації – глобального українства“.

Здавалося б, це – „знакова“ подія для „надбудови надбудов“ світового українства. Грошові вливання спонсорів і Держдепу отримали відчутний результат для фінансової звітності. Авторитет організації у партнерів і прихильників зміцнився. Інформаційний рейтинґ СКУ різко підскочив буквально за добу.

Однак, керівництву СКУ довелося в заяві у відповідь згадати про мільйони українців, які проживають в Росії, складають більшу частину діаспори та зберігають культуру і традиції своєї історичної Батьківщини. Раніше про діаспору було не прийнято говорити вголос.

Концепція СКУ включає ізолювання цієї частини діаспори, розрив культурних і соціальних відносин, формування агресивного ставлення до неї в контексті рішень керівництва „надбудови надбудов“.

Останні десять років СКУ цікавило тільки одне – не допустити створення в Росії єдиної консолідуючої організації українців. Це з успіхом реалізовували лідери українських організацій, які підтримувалися з Канади. За допомогою цих же „лідерів“, СКУ займалося негласним (зокрема для української діаспори) збором інформації про ситуацію в середовищі українців Росії для компіляції гучних, але не витримуючих критики, заяв з обов’язковою політичною складовою.

Згадаймо сонячний Мадрид 4 роки тому. На вересневому з’їзді СКУ в 2015 році було дійсно оформлено співробітництво між Міністерством закордонних справ України та СКУ. Тоді керівник МЗС обіцяв всіляко підтримувати діяльність СКУ в Україні та сприяти реалізації проєкту СКУ „Відокремимо зрази від зарази!“. Діаспору, можливо, потрібно було розділити на „своїх“ і „чужих“, використовуючи критерії й експертів СКУ.

Після мадридських зборів керівництво СКУ через своїх представників запропонувало українцям Росії займатися політичними протестами, засуджуючи відносини Росії з Україною, Європою і т. ін., підкоряючись новій концепції „хто не з нами (СКУ) – той проти нас (СКУ)“.

У наступні роки СКУ доклав зусиль для розгортання „інформаційної війни“ проти тих, хто „проти нас“ в українському секторі соцмереж. Мета була досягнута швидко – загострення побутової ненависті, брехні між українцями Росії та земляками; досягнуло максимуму, що мабуть продовжує „радувати“ канадсько-американських „братів“.

Сьогодні, судячи з офіційних заяв, керівництво СКУ має інформацію про швидкі репресії, які приведуть до ліквідації українських організацій в Росії. Український народ і члени цих організацій, зокрема, які сповідують демократичні принципи, можуть привести до повалення „клептократичного режиму Кремля“.

Крім того, керівництво СКУ оголосило про введення „заборони українцям Росії співпрацювати із СКУ“ для їх „подальшої асиміляції“. СКУ вважає, що лідерам п’яти організацій, які виконують роль „наглядачів“ за українцями в Росії, загрожує небезпека, бо вони пов’язані з внутрішньою й іноземною політичною опозицією Росії. Проте, СКУ пообіцяв „захистити інтереси всіх українців Росії“.

Заяви гучні, демагогічні, популістські та певною мірою суперечать логіці. У Мадриді СКУ запропонувало „українським емісарам“ з Росії переходити на напівлегальну діяльність, продовжувати моніторинг середовища діаспори та провокаційне створення всеросійського об’єднання українців з метою не його заснування, а щоби розвалити діаспору.

За минулі роки „наглядачі“ за українцями Росії вели особливу діяльність:

– створили мережу фейковий неформальних організацій, які увійшли до офіційного списку українських громадських організацій на сайті МЗС України;
– зруйнували зв’язки між українськими організаціями Росії;
– забезпечили соцмережі плітками та взаємними образами;
– розгорнули конфлікт навколо українського культурного центру в Москві з метою його закриття;
– створили фейкове неформальне „ЗМІ всіх українців Росії“, яке поширює інформацію однобоко, упереджено та в чужих інтересах „великих братів“;
– створили умови для дискредитації в Росії міжнародної громадської спілки „Українська всесвітня координаційна рада“ (Україна), яка стала неугодна СКУ через більш послідовну та конструктивну роботу з діаспорою в Росії і небажання відмовлятися від неї.

На виконання мадридських тез по оновленню діаспори, керівництво СКУ, неформальні об’єднання Європейський конгрес українців (ЄКУ), молодіжна філія СКУ – Світового конгресу українських молодіжних організацій (СКУМО) проводило вояжі по Європі, Америці, Африці, Азії з роз’яснювальними, агітаційними та адміністративними метами. Колишній керівник СКУ здійснив 147 візитів в 51 країну світу, провів 1,5 тисячі зустрічей різного рівня.

По суті, виконуючи нелегітимні дипломатичні функції, СКУ представляло державу Україна на міжнародних політичних форумах. Сприяло п’ятому президенту України, коли він зайнявся непопулярними реформами для підтримки свого рейтингу з перспективами наступного терміну.

На початку 2019 року рейтинг п’ятого Президента впав, народ віддавав перевагу іншій політичні силі. У цій ситуації СКУ використовувало весь свій вплив на зарубіжний український електорат, заради того, щоб п’ятий Президент пройшов на другий термін.

Спостережна місія СКУ за виборами не поспішала з підсумковими звітами. Перемога „нового обличчя“ дещо, можливо, порушила їхні плани.

Результати вибору українських громадян (включаючи діаспору) за кордоном знову відбили вплив СКУ на виборців і своє ставлення до нового керівництва України. В країнах, де українські громади традиційно підтримують керівництво й активніше співпрацюють із СКУ (США, Канада, Австралія, Німеччина, Португалія, Іспанія, Греція, Фінляндія, Італія, Франція) більшість (або майже більшість) знову отримав попередній Президент. Закордонне голосування показало, наскільки була ефективна агітація лідерів СКУ за свого кандидата.

Активна присутність СКУ в Україні диктувалася очікуванням результатів парламентських виборів, коли сформується новий реваншистський блок з опозиційних до шостого Президента політиків. Тоді СКУ повернеться до своєї звичної практики виступати від імені уряду та керівництва державою на міжнародних політичних платформах.

Масла у вогонь додали дії Генеральної прокуратури і Міністерства юстиції РФ 11 липня. На цій інформаційній хвилі, керівництво СКУ поспішило оприлюднити фінальний звіт про роботу своєї спостережної місії в Україні на президентських виборах, клон, якій практично нічого не відображає як і попередні документи місії. Вчитаймося в рядки „аналітичного“ документа уважніше.

Перед нами знову „унікальні“ результати „унікальної місії“

– СКУ шкодує, що українців з Росії, які завжди були міжнародними волонтерами-спостерігачами від СКУ не допустили до участі в місії; насправді СКУ було одними з ініціаторів і прихильників такого рішення українського парламенту;
– СКУ заявив, що місія займалася моніторингом зобов’язань України перед ОБСЄ; насправді місія ОБСЄ не делегувала нічого подібного організації, але втратила спостерігачів з числа українців Росії;
– СКУ займався проблемами іноземного втручання і кібератак; насправді у СКУ немає такої можливості і вона не планується;
– місія СКУ здійснила „унікальний“ медіа-моніторинг модним дистанційним методом „на дивані“ без присутності в Україні (але українці – громадяни Росії цього не могли зробити);
– в закордонні українські дипломатичні місії в якості спостерігачів були допущені тільки представники СКУ; насправді це могла бути вказівка п’ятого Президента та рішення МЗС України;
– місія СКУ зробила висновки про те, що український електорат не може цілком осмислювати зміст теледебатів перед виборами; насправді керівництво СКУ не здатна в них брати участь в принципі.

Далі йде шаблон – екскурс в сучасну історію України, цитування сучасного законодавства про вибори в країні для необізнаних в цьому, пояснення що таке дезінформація в сучасному світі, і хто її єдине джерело.

Звіт містить ряд конкретних пропозицій, які б зробили вибори більш об’єктивними. Але „війна з дезінформацією“ і „загрози кібератак“ роблять їх марними. У сухому залишку – рекомендація продовжувати всебічну полеміку в соцмережах, як це було раніше.

У підсумку створено компілятивний документ, що містить малоцінну цільову інформацію, але відображає прагнення авторів створити враження про грандіозність й „унікальності“ діяльності СКУ в міжнародних масштабах.

До речі, фінальний звіт щодо парламентських виборів з’явився тільки під осінь. У ньому лише замінили слова „Президент“ на „Верховна рада“.

Напередодні парламентських виборів керівництво СКУ „стурбувалося“ діями шостого Президента та зробило йому ряд офіційних зауважень в наказовому нахилі. Виходячи з позиції СКУ, режим п’ятого Президента був успішний та популярний у населенні.

Антикорупційна діяльність в цей період практично не потрібна була, так як практично все було „в шоколаді“. Тому руки геть від попереднього Президента, за якого вже підписався Держдеп! Руки геть від незговірливого керівника Верховної Ради, якому дуже заважають нові сили!

Напередодні виборів шостий Президент доручив МЗС розробити механізм надання українського громадянства як другого для „етнічних українців з дружніх країн, які прагнуть брати участь у розвитку своєї історичної Батьківщини“. Про кого йде мова?

Керівництво МЗС спільно з СКУ давно про це натякало новому керівництву, маючи на увазі в першу чергу членів організацій, що явно або неявно входять до СКУ, а також „агентів впливу“ СКУ в різних країнах світу. Остання значна хвиля міграції залишила за кордоном українців, які зберегли своє перше громадянство, отримавши дозвіл на проживання або навіть множинне громадянство в країні перебування. Українців Росії, найзначнішої частини діаспори, це не стосується – „агресори“. Українці, які виїхали за кордон за радянських часів, прекрасно себе почувають на не історичній батьківщині й успішно беруть участь в розвитку історичної батьківщини дистанційно, і не маючи при тому українського громадянства.

Імідж сучасної України формують в першу чергу мільйони трудових мігрантів і простих громадян України, які відвідують країни світу. Осіла діаспора успішно зберігає культуру і традиції, але презентує в станах проживання „консервований“ варіант іміджу України, ангажований всесвітньою „надбудовою надбудов“. „Менеджери“ і керівництво „будівельної корпорації“ нав’язують винятково політично обумовлені культурні ініціативи, пов’язані в першу чергу з рекламою СКУ та інтересами його безпосередніх партнерів.

Залишається „зацікавлена“ велика група з „головної будівельної корпорації“: „генеральні директори і директорки“, „архітектори і архітекторки“, „інженери й інженерки“, „виконроби і виконробки“, „майстри і майстрині“, „менеджери і менеджерки“, а також колеги з керівництва партнерських „корпорацій“. Іншим „різноробочим“ корпорації та співчуваючим цього не передбачається. Очевидно, що розглядати кандидатури для отримання множинного громадянства буде комісія в МЗС за участю СКУ, яка вже розділила та систематизувала всіх українців діаспори. Щонайменше з „нових громадян України“ можна буде законно запитати за неузгоджену з керівництвом країни ініціативну діяльність.

У вересні 2019 року відбувся берлінський з’їзд СКУ, який більше скидався на сектантський зліт адептів „історичного апокаліпсису“. Крім іншого, в тісному колі присвячених:
– підтвердили непорушне гасло „хто не з нами – той агресор“ і ввели в обіг термін „недемократичні українські організації“;
– нагадали всі випадки використання червоної фарби і тканини для шостого Президента і всіх, хто йому симпатизує, склали і затвердили список контрольних питань для звіту за перший рік президентства;
– підтвердили участь в реваншистському антипрезидентському блоці: попередній Президент і його партія, СКУ та його „агенти впливу“, представники музично-політичної частини парламенту;
– заявили про те, що після отримання офіційної „чорної мітки“, українців Росії очікують подальші утиски, порушення прав та ізоляція від світової української спільноти і демократичного світу. У зв’язку з цим вирішили створити „комітет порятунку“ на чолі з Головним адвокатом СКУ.

Комітет із захисту прав СКУ та його філій в жовтні 2019 року подав позов проти Генеральної прокуратури і Міністерства юстиції РФ до Тверського районного суду Москви. Представляти свої інтереси в судах РФ СКУ уповноважив „регіонального віце-президента СКУ“, юриста Сєрґея Вінніка (РФ).

Як вже було сказано вище, рішення суду було передбачуване, це був по суті „договірний матч“ з тим лише нюансом, що сторони не можна дорікнути в змові. Було обопільне щире бажання, що б він завершився саме так як він завершився.

Чому ми можемо так впевнено говорити? Аргументи в студію!

Будь ласка:
– Головний адвокат СКУ (колишній Президент СКУ – Евген Чолій) не наважився особисто захищати свою єпархію на полі „агресора“, незважаючи на свій авторитет і багаторічний досвід. Очевидно, маємо зворотнє.

Для довідки: Евген Чолій – член Колегії Адвокатів Квебеку з 1982 року і мажоритарний акціонер одного з найбільш престижних юридичних компаній Квебека – Lavery de Billy, в якій працюють понад 200 юристів. Його юридична практика спрямована на корпоративні та комерційні справи, рекламації аукціоністів, банкрутства та справи великих корпорацій. З 2006 є президентом Народного Банку Україна Дежардін де Монреаль і членом ради директорів Української Ради Представників Східного Монреаля в федерації банків Дежардін де Квебек – найбільшого фінансового інституту кооперації Канади. З 1994 року – член Ради директорів Конгресу українців Канади – і з 2005 року – Фонду інституту митрополита Андрея Шептицького. Відзначений декількома урядовими нагородами Великобританії, України. З 2008 по 2018 був президентом Світового конгресу українців;
Представник СКУ в РФ: юрист Сєрґей Віннік – „регіональний віце-президент по Російській Федерації і східній діаспорі (Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан і Киргизія)“ (майже восьма частина суші!). Має множинне громадянство, що в РФ викликає незручні питання. Статус підданого сусідньої держави відкрився в грудні 2016 року під час участі в конкурсі на місце гендиректора „Національного культурного центру України в м Москві“. В останні роки глава регіональної української діаспори та голова правління Сибірського центру української культури „Сірий клин“ придбав собі скандальну славу.

В кінці 2014 року він голосно пішов з поста ревізора омського відділення партії „Єдіная расія“ на тлі політичних інтриг за місце його голови. До початку 2019 року у власника юридичної контори „Віннік і партньори“ і колишнього керівника будівельного бізнесу накопичилося боргів майже на три мільйони карбованців – і це тільки перед „Ощадбанком“. Далі, будучи конкурсним керуючим, фігурує у справі щодо розтрату майже двох мільйонів російських карбованців і „неправомірні дії при банкрутстві“.

Проблеми із законом, необдумана поведінка та провокаційні висловлювання „наглядачів“ за українцями Росії логічно привели до того, що кількох активних представників діаспори дійсно серйозно „попередили“ влада перед судовою тяганиною. Юрист Віннік був обмежений в пересуваннях і брав участь в останньому судовому засіданні в режимі телеконференції. З таким же успіхом представляти СКУ міг і сам „Головний адвокат СКУ“, прямо зі свого офісу в Торонто, не покладаючись на такого „контрастного“ колегу.
Суддя московського суду: Алєксєй Стєклієв. Неодноразово виносив рішення про арешт учасникам останніх масових акцій в Москві, пов’язаних з діяльністю внутрішньої опозиції. Якщо коротко, серйозний дядько!;
Відповідач: представниця Генеральної прокуратури РФ. Про співробітників такого відомства і в Європі, і в РФ традиційно обмежуються згадкою про „добавку до порції“;
Статисти для моніторингу ходу справи: представники посольств України, США та Канади, традиційна група підтримки СКУ при ясному результаті подій.

Згідно копії протоколу засідання, столичний суд не взяв до уваги аргументи, наведені юристом „на дистанції“ з підмоченою репутацією: „права і свободи, закріплені статтею 11 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод“. Представник СКУ в своєму слові зазначив порушення, зокрема, прав українців на об’єднання, ведення громадської діяльності, ізоляції українців РФ від світового українства (яка сталася 11 липня 2019 року).

Не зміг виразно пояснити представник СКУ „всієї землі російської і тюркської“ нюанси цілого ряду перевтілень головної української організації діаспори в країнах розвиненої західної демократії. Якщо там на це не звернули увагу, то в Росії такі трансформації традиційно викликають підозру.

Основні аргументи відповідача:
– відкрита антиросійська політична агресивна риторика керівника СКУ, який взяв на себе нелегітимні дипломатичні функції;
– гучно звучала в офіційних заявах, але не підтверджена документально, дестабілізуюча діяльність РФ в сусідніх країнах, „кібератаки“ і „втручання у виборчі процеси“;
– відкрита антиросійська політична агресивна риторика керівника СКУ в Парламентській асамблеї Ради Європи, Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Європейській комісії, Організації Об’єднаних Націй та на інших міжнародних платформах;
– ініційована глобальна акція „червона картка“ в ході підготовки та проведення чемпіонату світу з футболу 2018 року перетворилася в відкритий тиск на російську владу.

Далі йшов діалог в стилі: „на питання № Х – відповідь № Y“, що складався з шаблонних стійких смислових формул. Підібраних виключно за принципом передбачуваності для прискорення процесу засідання і винесення рішення. Затримка вийшла тільки коли прокурорка повідомила, як приклад, про діяльність організації „Просвіта“ на Далекому Сході РФ. Виявилося, „наглядач“ не зовсім в курсі подій, аж надто велика „підшефна“ територія!

Інші „наглядачі“ (в цілому, і зокрема – за судовим процесом), яких не відправили на домашню відсидку, негайно пояснили через оригінальне ЗМІ „від Діда Панаса“ всім, хто опинився поблизу в мережі, що згадана прокуроркою „Просвіта“ – не зовсім „Просвіта“, а вірніше – зовсім не “Просвіта”, а тільки, як би, „Просвіта“. Не варто дивуватися з таких вивертів думок. Як було вже сказано, українська діаспора сьогодні в Росії роздроблена.

Є організації, які насправді існують вже тільки на папері, а то і віртуально (саме така організація приймала заявки на делегування до Берліна на з’їзд СКУ представників з РФ), але їх керівники та активісти й активістки ще ворушать Всемережжя і ходять пити чай при нагоді. Тож не дивно, що виникають організації з схожими назвами, а це часом турбує любителів чаю, особливо родичів видатних діячів радянської культури.

Отже, до загальної та таємної радості сторін, суд виніс рішення: „відмовити“.

Матч відбувся! Рахунок: 1:1.

Задоволені:
суд-відповідачі: „що і треба було довести!“;
позивач-глядачі-статисти: „в Страсбурґ, в Страсбурґ!“.
Не відкладаючи справу „на завтра“, СКУ подав апеляційну скаргу, звинувативши суд першої інстанції в необ’єктивності, а Генеральну прокуратуру і Міністерство юстиції в упередженості та перевищенні повноважень, і відмовився вважати себе порушником законодавства РФ.

Інформаційну бомбу все ж треба було приводити в дію, тому пішли гучні офіційні заяви в досить побитій формі та емоційні перекази „від третіх осіб“ в мережевих ЗМІ з лейблом „байки з льоху Діда Панаса“.

Новий президент СКУ Павло Ґрод в своєму коментарі фіналу судового позову закликав світову спільноту негайно відреагувати на проблему СКУ в РФ методом політичного й економічного тиску та встати на захист всіх українців РФ. Він повідомив про те, що українці Росії – найчисленніші в діаспорі, але їх права тотально порушуються в РФ, пославшись на політичне підґрунтя ситуації, що склалася. Але назвати конкретні громадські українські об’єднання, які були навмисно закриті в РФ з 2012 року не зміг.

Так само неясно чому СКУ не стало захищати українські організації в той час. Але тепер є бажання довести скаргу до Європейського суду. Хоча ймовірність позитивного вердикту мала, СКУ не вичерпав всі можливості у судах РФ, та й не прагне це робити. Важливіше пускати „кола на воді“. Правда, під час шторму їх не видно.

Спеціально для CRCMedia підготував, Olek Pikulski (Польща).