Ярослав Копельчук: після Нового року про ув’язнених морячків почнуть забувати

17 грудня 2018 року. Понеділок, ранок. Москва. Мороз. СІЗО. Лефортово.

Нас небагато, та ми не одні, черга велика. Чимало людей знаходиться в місцях не так віддалених, й завжди є люди, кому вони, в’язні не байдужі. Хто готовий отак стояти аби передати хоч би якусь допомогу за колючу проволоку, яка почне гудіти, коли й морози підуть колючі.

Вікторія Івлєва відомий давній волонтер, допомогла багатьом в’язням цієї країни. Не пройшла й повз наших морячків, які потрапили у в’язницю після відомих подій в керченських водах.

І ми тут, поруч теж вчимося, як бути, коли небайдужі тобі люди знаходяться за ґратами.

Ми – це місцеві, московські українці. Нас тут троє, та то не всі з нас.

Лєфортово – відома на всю Росію в’язниця. Та ще „матроська тиша“ – мабуть ще більш відома. В Лєфортово зараз „сидять“ 21 українських моряків. В „Матросці“ – троє… Й ось ми, себто я, пан Володимир, й пан Андрій мчимо в цю „Матроску“ на автівці Андрія. А там вже зовсім інші порядки аніж у Лєфортово. Та є пані Людмила – жінка в літах, яка вже десять років допомагає всім, кому тільки потрібна допомога, і вона може допомогти. Підказує, показує, вислуховує. Просто так, за покликом серця. Пересічна російська жінка.

Все зробили, Андрій пішов на роботу, Володимир залишився подавати пакунки морякам. Й я мушу бігти. На вулиці мороз, вже біля метро до мене підходить жіночка. Чомусь саме до мене підійшла з потоку людей.

CRCMedia
Бюро передач, Лефортовська тюрма

Як пройти до „матроской тішінє“? Молоденька. Очі заплакані.

Я тутешній – кажу, підказую дорогу. Їду в метро на роботу, а сам думаю – Як та дівчина мене визнала серед всіх?

В народи кажуть – свояк свояка бачить здалека, а ще – за битого двох небитих дають.

Невже кожного з нас треба тяжко бити щоби ми почали щось робити, дивитись навкруги, жити не тільки для себе?

Хлопці сидять, й то горе сім’ї, родині.

Наймолодший з них – 1999 року народження.

Та після Нового року про них почнуть забувати, бо кожного пече лише те, що стосується його особисто. От чому ми забуваємо, чи не хочемо думати про те, що, насправді, стосується кожного з нас, хоч й не б’є напряму?

19.45 Щойно з пані Оленою зідзвонилися. Завернули частину нашої передачі, складні правила, ми вперше. Та головне тепер розуміємо трохи, як ця система працює, а значить далі буде краще. Як сказала пані Людмила – ви тут вперше та не в останнє, я тут 10 років, я по людях бачу.

Спеціально для CRCMedia, Ярослав Копельчук.

News Reporter