Ярослав Копельчук: “В неволі тяжко”

СЛОВО ВІД ЯРОСЛАВА КОПЕЛЬЧУКА. Москва.

Москва, 2019 рік

205-ліття Кобзаря Москва зустріла прохолодою, в плані погоди. Вітряно, похмуро, біля пам’ятника нашому Тарасу, що знаходиться навпроти готелю “Україна”, та через річку – Москву — вид будинку уряду РФ. Того самого, по якому гатили з танкової гармати в далекому 1993 році.

Та то давно було, зараз на дворі 2019 рік.

До пам’ятника прийшли громади українські, що є ще в Москві.

На жаль, в нас немає єдності, тому приходимо різними групами аби не пересікатись. Я особисто запізнився на першу таку урочистість, бо тою дорогою якою завше ходив – дворами — перекрили, поклав хтось паркан, то й переходити -блукати трохи довелось. Та зустрів наших активістів, деяких не бачив рік.

Розмови, спомини. Вірші Кобзаря…

Трохи, як то зараз кажуть “напрягала” велика кількість поліціянтів, яких, здається було більше, ніж нас…

Та нам ніхто не заважав, стояли собі «слуги державні» в сторонці тихо й мирно. І якби не форма та автозаки, що стояли на набережній, можна було б подумати, що то люди прийшли до Кобзаря по зову серця, а не за чиїмось наказом.

Ще трохи бентежили “журналісти”, які весь час намагалися взяти хоч би в когось інтерв’ю. Ніхто не давав, і я не дав.

А чого з ними розмовляти, як вони без жодних ознак журналістських? Тобто, ні посвідки, ні вказаного каналу ні на одягові, ні на камері?

І обоє в чорному, непримітні такі…

Так пройшов ранок 9 березня

Зустрілись, поговорили, подивились на одне одного та одне одному у вічі, і розійшлись кожен по своїх справах…

В казематі
Х
В неволі тяжко, хоча й волі,
Сказать по-правді, не було;
Та все-таки якось жилось
Коло людей та коло поля
Тепер же злої тії долі,
Як Бога, ждати довелось.

І жду її і виглядаю,
Дурний свій розум проклинаю
Що дався дурням одурить,
В калюжі волю утопить.

Холоне серце, як згадаю,
Що не в Украйні поховають,
Що не в Украйні буду жить,
Людей і Господа любить.
Тарас Шевченко, Санкт-Петербурґ, 1847 р.

Фото: CRCMedia


News Reporter