Українка Марія придумала та видала білоруську абетку-бестіарій

17-річна Марія Шульська чотири роки тому переїхала разом з родиною з України до Білорусі. Осіли українці в селі Липове Кобринського району. Місця мальовничі, але напівзабуті – на все село лише один продуктовий магазин, і той закрито. Підліток тут – таке ж рідкісне явище, як пармезан в автомагазинах. Тому, поки її ровесники з агромістечок та райцентрів розважалися на дискотеках у місцевих клубах, Марія читала кримінальні романи та оповідання про кохання, ловила інтернет по горищах, а вечорами вивчала білоруську мову та міфологію. Ця дівчинка, напевно, й не знає, хто переміг на останньому “версусі”, але легко розповість, чим білоруський божок Ох відрізняється від духу вогню Жижу, хто такий Лазник та як виглядають Шатани, пише, Беларускі Партал.

До Липово з траси М10 веде вузька ґрунтовка. На сході село огинає жовте море квітучого ріпаку, на заході – розорані поля, на півдні – ліс. Ідеальне місце для розселення богів давньобілоруського пантеону. Захисник диких тварин Тур із задоволенням облюбував би місцеві хащі спільно із пташиним королем Куком. Божку родючості Споришу припали б до смаку колгоспні поля. А в напівзруйнованому будинку на центральній вулиці Радянській вистачило б місця для злого духа Меші. На вигляд він страшний: чорний, кошлатий звір, – але для людини нешкідливий. Хіба що налякати може.

На околиці вируючого міфами Липово живе 17-річна Марія. Її старенький дерев’яний будинок виходить вікнами на вистелений килимом з кульбаб палісадник, який зелена смужка трави відокремлює від такого ж жовтого ріпакового поля. Кімнат у будинку всього дві: кухня та спальня. На плиті закипає чайник, на столі лежить відкритий зошит з малюнками:

– Це я намалювала кавою, попелом з печі та зеленою тушшю, – показує Марія на зображення дівчини-німфи. – У мене вдома фарб не було, і малювала чим Бог послав. Я сьогодні варення варила з кульбаб. На смак як мед. Будеш?

Селище стареньких

Марія народилася в місті Березівка ​​Одеської області України. Мама – українка, тато – білорус. Коли дівчинці було 13 років, батьки вирішили переїхати на малу батьківщину голови родини – до Пружанського району Білорусі. Там вони прожили рік, а потім купили будинок в Липово – і знову переїхали. Школи в селі не було – учнів забирали автобусом й відвозили до агромістечка Городець.

– Жахливий рік був. Перший час був шок, що ми переїхали в село, де немає нічого. Навіть магазину. У Липово, крім мене і хлопчика на рік молодшого, з дітей нікого немає. Самі люди похилого віку. Одна ходила в ліс гуляти. Весь його тепер знаю.

Дев’ятий клас Марія провчилася в Городоцької школі. Весь вільний час вона проводила за уроками та книгами – більше робити в Липово було нічого. Хотілося, звичайно, в інтернеті полазити, але в її будинку сигнал є тільки в двох місцях.

– Ось в цьому кутку, – вказує дівчина на диван в кухні, – і на горищі. Буває, лажу туди з ноутбуком.

Тому час, що її однолітки витрачали на серіали та стріми, Марія проводила за читанням.

– Брала книги у знайомих батьків. Вони щось викидали, а я собі забирала. Вибору не було, тому читала все: від жіночих романів, які ненавиджу, до злодійських.

– Що найтрешевіше ти прочитала за цей час?

– “Я злодій”. Це про “зону”. Про чоловіка, який став кримінальним авторитетом по Росії: як крав, вбивав, жив у в’язниці.

Навчання в білоруській школі відбувалося іноземною мовою російською. Для Марії, яка виросла в україномовному середовищі, адаптуватися до нових мовних реалій було складно.
– Я російською вміла читати, але взагалі не говорила. Мені для того, щоб щось сказати, треба було спочатку в голові продумати ціле речення. Якось на уроці щось запитують, а я не можу відповісти: знаю, як це українською, а російською – ні. Стояла і мовчала. Перший час уроки робити було складно – помилок було дуже багато. Зараз вже звикла.

В городецькій школі Марія також почала поглиблено вивчати білоруську мову та білоруський фольклор.

– Я захоплююся міфологією. Ось, – показує українка на кухоль із зображенням стародавнього божества з головою шакала та тілом людини. – Це мій улюблений бог – Анубіс. Міфологія – це моє хобі. Про українських богів я все знала. Там я приходила в бібліотеку, просила дати мені збірник міфів – і мені давали книгу з інформацією та ілюстраціями. Тут я прийшла до бібліотеки – і мені дали книгу з дрібним шрифтом. Я погортала і віддала назад. Пошукала в інтернеті, але докладних описів не знайшла. Мені стало цікаво.

“Підходили люди, пропонували продати книгу”

Після 9-го класу дівчина вступила до Кобринського коледжу на спеціальність “художник-оформлювач”. Там вона своє захоплення не закинула. Навпаки – заглибилася у вивчення білоруської міфології, з’явилися навіть свої улюблені герої.
– Купальський дідок, наприклад. Це добрий лісовий дух, який в Купальську ніч збирає листя папороті. Якщо його зустріти, потрібно розстелити перед ним білу скатертину – і він кине на неї одну квітку. Потрібно надрізати долоню правої руки і покласти квітку під шкіру. Тоді чарівна сила перейде до тебе.

Саме під час навчання в коледжі Марії прийшла ідея оформити білоруськомовний буквар з міфічними персонажами.

– Я запустила коледж, треба було закрити свої проблеми. От й вирішила написати книгу, – сміється дівчина. – Пішла до бібліотеки, взяла літературу, обрала персонажів й продумала, як їх зобразити. Вибирала найнезвичніших героїв. Але не на всі букви були персонажі. Наприклад, “ф” проілюстрували словом “фальклор”.

Машу підтримали викладачі та бібліотекар. За їх допомоги за кілька місяців усі сторінки майбутнього “Буквара Дамавухі” були готові. Тоді дівчина сама вивчила програму-ілюстратор й підготувала макет книги.

Зараз буквар вже видрукувано, але всього в 10 екземплярах: глянцеві сторінки, плетіння – пластиковою пружиною. Як зізнається дівчина, можна було випустити і великим тиражем, але не вистачило бюджету.

Абетка українки став призером обласного етапу конкурсу “100 ідей для Білорусі”. Крім цього, вона його презентувала на виставці “БелЕкспо”.

– До мене на виставці підходили люди, пропонували продати книгу. Але не можна – вона ж ніде не зареєстрована, – розповідає Марія.

Наразі “Абетка Дамавухі” зберігається в 10 друкованих примірниках та в комп’ютері Марії. У перспективі дівчина хоче видати його великим тиражем, але поки не знає, яким чином. Можливо, надішле заявку на одну з краудфандингових платформ.

Фото: Станіслаў Коршунаў

Джерело: TUT.BY

News Reporter